Заява
Прошу Вашої допомоги у вирішенні питання, чи справедливо
я був призваний до армії. Вважаю, що призивався з порушенням
чинного законодавства. Я з багатодітної сім'ї, нас у батьків
шестеро, брати і сестри молодші за мене. Батько часто
хворіє, у. нього виразка шлунку, він інвалід.
З повагою Юрій Більце
Пояснення
Солдат Юрій Більце був призваний до лав Збройних Сил з
порушенням ст. 17, п. 2.а.,б., в. Закону України "Про
загальний військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з цим законом, відстрочка від призову за сімейними
обставинами за бажанням надається призовникам, які мають:
a) непрацездатних батька і матір чи непрацездатного батька
або непрацездатну матір, якщо вони не мають інших працездатних
осіб, зобов'язаних згідно з законодавством їх утримувати,
незалежно від того, проживають вони разом з непрацездатними
батьками чи ні. Непрацездатність батьків визначається
у порядку, передбаченому законодавством;
b) рідних братів і сестер віком до 18 років, якщо вони
не працюють або старших, якщо вони, незалежно від віку,
є інвалідами І чи II групи, у разі відсутності інших осіб,
які зобов'язані їх утримувати;
c) одного з батьків, у яких на утриманні перебувають двоє
і більше неповнолітніх дітей, до виповнення старшому з
неповнолітніх 18 років.
Солдату Ю.Більце було порекомендовано написати рапорт
командиру про дострокове звільнення за сімейними обставинами.
Порядок дострокового звільнення здійснюється на підставі
"Тимчасового положення про проходження військової
служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами"
(п. 96 із дотриманням загальних вимог, передбачених п.п.
91-95) та інструкції щодо порядку застосування окремих
статей Тимчасового положення про проходження військової
служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами",
введеної в дію наказом МОУ № 181 від 11.08.1993 (п. 11).
Якщо надійшов рапорт військовослужбовця або заява його
батьків про дострокове звільнення військовослужбовця в
запас за сімейними обставинами (підпункт 4 пункту 96 Положення),
то командир військової часини зобов'язаний уточнити (у
разі необхідності) викладені в рапорті або заяві мотиви
дострокового звільнення і в триденний строк відіслати
ці документи до рай- (міськ-) військкомату за місцем призову
(проживання) військовослужбовця.
Районний (міський) військовий комісар після отримання
документів від командира військової частини або заяви
його батьків зобов'язаний утворити комісію, до складу
якої входять представники рай- (міськ-) військкомату і
місцевої державної адміністрації, яка в десятиденний строк
зобов'язана ретельно перевірити сімейне становище військовослужбовця
і скласти акт обстеження сімейно-майнового стану родини
військовослужбовця у двох екземплярах, який підписують
всі особи, що проводили перевірку.
Перший екземпляр акта з висновками комісії і підтверджуючими
документами, підписаний військовим комісаром, обов'язково
завірений печаткою, надсилається на розгляд обласного
(міського, республіканського) військового комісара, а
другий екземпляр залишається за місцем складання. Обласний
військовий комісар зобов'язаний протягом трьох днів розглянути
надіслані матеріали про дострокове звільнення військовослужбовця
в запас і, в разі наявності законних підстав, відіслати
їх зі своїми висновками про необхідність дострокового
звільнення військовослужбовця в запас командирові військової
частини за місцем служби військовослужбовця.
Командир військової частини, розглянувши протягом трьох
днів одержані від обласного комісара документи, подає
їх зі своїми висновками для остаточного вирішення питання
за підпорядкуванням у штаб військового округу (оперативного
командування ВПС, ППО, ВМС) або начальнику управління
мобілізації та комплектування Головного штабу Збройних
Сил України (якщо це військова частина центрального підпорядкування).
На підставі отриманого дозволу командир військової частини
достроково звільняє військовослужбовця в запас за сімейними
обставинами.
Скарга
Я, Кулікова Любов Андріївна, приїхала до сина на побачення.
Він був в автопарку - ніс службу. Лейтенант говорить:
"Ви не лякайтесь, ваш син хороший солдат. До нього
немає ніяких зауважень, але його побив солдат незаслужено.
Його оповідання: 8 березня був крос, а оскільки у сина
підвищений артеріальний тиск, лейтенант його звільнив
від кросу. А ввечері в туалеті його дуже тяжко побив за
це солдат - Тітов Сашко - який прослужив на 5 місяців
більше від мого сина. Це приховували командири частини.
У сина також нічого неможливо дізнатися - боїться і мовчить.
Син хворий, і те, що я побачила 15.03.96 г, не дає мені
спокою. Я як мати, яка має 7 дітей, з них 5 синів, не
можу залишити там свого сина. Ввечері у 16.00 сказали,
що мене прийме у себе в штабі полковник Запсенко О.Н.
Чекаю. Не викликали ні в 16.00 ні в 18.00. Іду і прошу:
"Тов. полковник, прийміть мене будь ласка - вихідні
дні, а у мене вдома маленькі діти - 2 роки, 3 роки, 4
роки, 5 років, 6 років, 10 років. Я не можу тут довго
знаходитися. Чоловік на роботі, а діти з сусідкою".
Він піднявся і почав кричати та обзивати мене: "Приберіть
її звідси! Чому ти сюди приїхала? Хто тобі сказав! Виведіть
її! Давайте сюди солдата! Ти колгоспниця! У тебе не все
в порядку з головою". Привели сина і вимагали писати
пояснення. Я кажу: "Полковнику, я поїду в Київ до
Міністра оборони і все доповім". - "Ну так їдь,
їдь до Міністра, кажи. Геть звідси! Я не боюсь!"
Сина відвели в другу кімнату навпроти. Я пішла за сином.
Його відвели в частину, а я сказала полковнику: "Я
не залишу тут свого сина - я його звідси заберу! Якщо
ви так грубіяните батькам, то що ви говорите і робите
солдатам?"
Пояснення
Ми не можемо говорити про недоліки Конституції, не виконуючи
її. Перший і основний недолік - те, що суспільство не
змогло чи не захотіло скористатися Основним законом своєї
держави на 100 %.
Позитивного результату вдалося досягти в судах не стільки
завдяки газетним публікаціям як таким, скільки завдяки
подальшим крокам - зверненням до судових інстанцій, до
органів прокуратури з направленням туди запитів, копій
публікацій тощо.
Спільне в тому, що успіх став можливим, липи коли громадяни,
чиї права було порушено, наполягали на своєму намірі відновити
справедливість, мали сміливість, час і кошти для відстоювання
своїх прав.
Несправедливість тримається на боязні тих, чиї права порушуються.
І звичайно, на незнанні своїх прав.
Заява
Я, жителька села Мала Смілянка Смілянського району Черкаської
області, Варенич Ольга Кузьмівна; заявляю, що свого сина,
Варенича Сергія Григоровича, 1976 р. народження, вирядила
в армію хворого. На медичній комісії у військкоматі ніхто
не хотів слухати ні мене, ні сина. В сина - вроджена закупорка
вен (з дитинства болять ноги), травма голови з втратою
свідомості, (довго лежав у лікарні), сколіоз III ст. з
порушенням функції (знімок був у військкоматі, тепер знищений),
хворий шлунок уже 7-8 р. (нелікований). В армії син часто
хворів. За те, що не міг швидко виконувати накази, його
били. Не витримавши побоїв та знущань, син покинув частину
в Криму і пішки прийшов додому. Син плакав, просив мене,
щоб я допомогла йому перевестися в другу частину, бо там,
де він служить, над ним постійно знущаються.
Син був весь у синцях. 8/ХІІ/1995 р. я його відвела до
Смілянського військкомату. Нас там ніхто не хотів слухати.
Синові налягли наручники і відвезли в Черкаський гарнізон,
на гауптвахту. Згодом чужі люди прийшли і сказали мені,
що мого сина, побитого, поклали до психіатричної лікарні,
що в м. Сміла.
Коли я туди прибігла, то вжахнулась - син був побитий,
голова розбита і зшита, губа зашита, на лиці та тілі синці,
пальці перев'язані. Син трусився, голова в нього дерлась
вгору, говорить він не міг, з рота текла слина.
Тільки на третю добу я з уривків змогла зрозуміти, як
це сталось. Син все твердив, що на нього накинулись на
гауптвахті, побили забрали гроші, годинник, куртку роздерли.
Він не витримав, став тікати, а далі не пам'ятає. Пізніше,
я дізналася, що до сина на гауптвахту прийшов військовий
слідчий і відразу сказав: "Тебе чедають сім років
тюрми за дезертирство". Син нічого після цього не
пам'ятає. З розмов я дізналася, що син у безпам'ятстві
кинувся тікати. І куди тікати? Кругом огорожа - це ж гауптвахта.
На,нього накинулися, повалили на землю, почали бити, розбили
голову, розбили губи. Викликали з санчастини фельдшера,
він зашив голову та губу, і сина зразу ж повезли машиною
в психіатричну лікарню.
Як я пізніше зрозуміла, туди часто відвозять солдат, і
ніхто з рідних не повинен знати, де їхні діти. Мені лікарі
наказали, щоб я ні листа, ні телеграми не давала нікому
з рідних солдат про те, де із яким діагнозом вони знаходяться.
Кололи сина у вену і давали аміназин, димедрол, сульфазин
і ще якісь уколи і таблетки, І так кожного дня. Син спав
увесь час. Я підходила до лікаря, питала, що з ним робиться.
Але лікар так нічого і не сказав. Ходила у Черкаський
гарнізон, до військового прокурора. Говорити зі мною прокурор
не побажав. Мені сказали, що поклали сина на обстеження
на 21 день. На яке ж це обстеження? Коли сина психічно
здорового лікували як психічно хворого в психіатричній
лікарні. Після місяця лікування у сина заболів живіт,
і пішла алергія по всьому тілі і обличчю. Трохи перестали
колоти, а коли висип по тілу зменшився, знову почали,
і син увесь час спав. А він недавно переніс хворобу Боткіна.
Три місяці перед цим був у госпіталі. Я тричі підходила
до лікаря, говорила, що в сина шлунок хворий, але йому
навіть рентген зробити не схотіли. Дивився його невропатолог,
який оглянув його, поставив діагноз "струс мозку".
Але це ніде не зафіксовано. Коли б я не приходила, син
спав. Коли син прокидався, то плачучи просив мене піти
до лікаря: "Скільки мене будуть колоти, я далі не
можу". Замість 21 доби обстеження, "лікували"
41 день, потім сонного забрали і посадили в холодну камеру-одиночку.
А виписали з діагнозом: "Здоровий. Симулянт".
Через три дні, коли мені дозволили передати йому теплий
одяг, побувала в камері, де побачила голі нари, віконце,
як сірникова коробка, холод. Син сказав, що уже три доби
не спить, в очах круги, нудить. Син писав під диктовку
слідчому пояснювальну, як він тікав з гауптвахти. Сам
він нічого не пам'ятав. Спитала, що з ним? Він сказав,
що почав сильно боліти шлунок, стали боліти ноги, сильний
біль коло серця, важко дихати, безсоння. І таку хвору
дитину хочуть засудити. Я, мати, заявляю: дитину повинні
обстежити військові лікарі в госпіталі. Тільки не в .Черкасах,
звідки його хворого призвали в армію. Тільки незалежні
військові лікарі повинні сказати, годен він до служби
чи ні.
Мати Варенич
Пояснення
В такій ситуації, коли Ваш син покинув частину, брудний
та обірваний прийшов додому, вам потрібно нанести візит
до місцевого військкомату та місцевої військової прокуратури
і терміново повідомити командира вашої військової частини
про місцезнаходження Вашого сина та причини його втечі.
При цьому слід нагадати військовим, що згідно із КК України,
не с злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння,
передбаченого КК, але вчинена в стані крайньої необхідності,
тобто для усунення небезпеки, що загрожує життю чи правам
цієї людини, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна
було усунути іншими засобами.
Не зволікайте з повідомленням у військову частину про
місцезнаходження Вашого сина. Після трьох днів відсутності
Вашого сина у військовій частині та інформації про причину
її залишення спрацює безжальна військова машина, і проти
нього буде порушено кримінальну справу (ст. 239, 240,
241 КК України).
Десятирічний досвід роботи комітету солдатських матерів
свідчить, що практично у всіх випадках військовослужбовці
строкової служби вимушені залишати військову частину,
захищаючи своє здоров'я, життя, честь та гідність. Ви
повинні ставити питання про звільнення його від кримінальної
відповідальності за самовільне залишення частини.
Для підтвердження цих обставин від Вашого сина вимагатимуть
назвати всіх, хто його кривдив та принижував. Писатиме
він все особисто, і опитуватимуть його в прокуратурі достатньо
жорстко. Та головного Ви досягнете - Ваш син буде знаходитись
під захистом закону. Крім цього Вам необхідно:
V. Терміново зафіксувати сліди побоїв та знущань (якщо
вони є). Для цього необхідно звернутися в Бюро судово-медичної
експертизи або до будь-якого травматологічного пункту.
Якщо слідів побоїв зовні не видно, необхідно пройти рентгенологічне
або інше спеціальне обстеження (УЗД тощо).
VI. Пройти детальне обстеження лікаря у зв'язку з отриманими
травмами та захворюваннями, які були раніше, якщо є підстави
констатувати їх появу. Домагатися проведення психіатричної
та психологічної реабілітації через пережиту стресову
ситуацію.
VII. Оформити в нотаріальній конторі доручення на ведення
справ військовослужбовця його представником. Це дозволить
довіреній особі виступати у всіх інстанціях від імені
військовослужбовця.
VIII. Написати заяву і розмножити. Один екземпляр залишити
у себе, інші розіслати рекомендованими листами у всі вказані
нижче інстанції:
Обласний комітет солдатських матерів Черкаської області
(м. Черкаси, вул. Лазарєва 6, кімната 304)
Командиру військової частини" в якій проходив службу
Ваш син на момент її залишення.
Командувачу оперативного командування, до складу якого
входить військова частина.
Генеральному прокурору України, начальнику Головного управління
військових прокуратур.
Військовому прокурору гарнізону (по останньому місцю служби).
До головного військово-медичного управління МО України
(якщо не вирішується питання надання кваліфікованої медичної
допомоги).
Військовому комісару району (міста).
Начальнику управління внутрішніх справ району (міста).
Заява може бути написана від імені близького родича військовослужбовця,
його представника або особисто від його імені.
У таких випадках звертайтеся за порадою та сприянням до
місцевого осередку Організації солдатських матерів, до
працівників військкомату за місцем призову, до юристів.
У заяві необхідно вказати:
7. Прізвище, ім'я та по батькові, рік народження військовослужбовця.
Коли та яким військкоматом призваний на військову службу.
В яку частину був направлений.
8. Чи були підстави для звільнення (відстрочки) від призову.
Якщо були, то детально їх описати.
9. Описати всі відхилення здоров'я, починаючи з раннього
віку. При цьому необхідно використовувати медичну картку
дитячої поліклініки.
10. У чому саме порушувалися (обмежувалися) права військовослужбовця:
· вказати, чим хворів у військовій частині, з якими хворобами
прийшлося змиритися, якщо не надавалася медична допомога;
· описати обстановку в частині;
· детально описати факти жорстокого ставлення до нього.
Чи звертався до командування за допомогою, і до чого це
привело. Якщо не звертався, вказати причину.
11. Повідомити дані останніх медичних обстежень (захворювання,
пошкодження та травми, порушення психіки, викликані побоями,
страхом, або ін.).
12. Виходячи із наявності захворювань, які підтверджуються
документально, в кінці заяви необхідно сформулювати прохання:
· направити військовослужбовця на медичне обстеження для
визначення придатності до військової служби;
· військово-лікарській комісії зробити висновок про придатність
до військової служби по відповідній категорії розкладу
хвороб, прийняти рішення у відповідності із встановленою
категорією придатності;
· долучити до особової справи військовослужбовця цю заяву
з доданими до неї документами.
У розділі "Додаток" перерахувати копії всіх
документів, які долучаються до заяви.
Заява готується та розсилається оперативно, її слід відправити,
не чекаючи результатів всіх обстежень. Кожний екземпляр
підписується. Заява розсилається рекомендованими листами
із повідомленням про вручення.
V. Після подачі заяви бажано добитися від військової частини
або від прокуратури направлення на військово-лікарську
комісію (краще ВЛК оперативного командування). Після отримання
направлення необхідно зробити у ВЛК заяву, в якій вказати
захворювання військовослужбовця і додати копії довідок,
вказати спеціалістів, яких необхідно залучити до участі
. в комісії.
Якщо військово-лікарська комісія визнала військовослужбовця
придатним до військової служби, всупереч реальному стану
його здоров'я, це рішення може бути оскаржене у вищій
військово-лікарській комісії. Рішення Центральної військово-лікарської
комісії може бути оскаржене у Головному військово-медичному
управлінні МО України. Крім того, законодавство надає
громадянам право оскаржувати всі неправомірні рішення
у суді.
Шановний воїн, якщо ти попав в скрутну
ситуацію, яка тобі здається безвихідною і ти вважаєш,
що тобі залишається тільки:
· здійснити самовільну відлучку (ст. 239 ККУ);
· самовільно залишити військову частину або місце служби
(ст. 240 ККУ);
· дезертирувати;
· здійснити інші так звані заходи захисту своїх конституційних
прав і свобод, не передбачені законом (нанесення побоїв
як помсти, застосування зброї, суїцид і т.ін.),
ми тобі радимо заспокоїтися, взяти
себе в руки, згадати своїх рідних та близьких, які на
тебе чекають і вчинити так:
1. У найближчі 24 години невідкладно набратися сміливості
для подальших дій, для чого звернутися до Бога, щоб він
дав сили і духу відстоювати свої права і не допустив необдуманих
кроків і рішень.
2. У цей же термін звернутись письмово (обов'язково письмово)
до:
· командування військової частини (заступника по виховній
роботі, юриста, командира військової частини);
· військового прокурора гарнізону (за його відсутності
в гарнізоні - до прокурора району чи області);
· Міністра оборони України чи його заступників;
· Генерального прокурора України;
· Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
· безпосередньо до військового (районного суду);
· до засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса);
· до депутатів Верховної Ради України.
Сподіваємося, ця сторінка заповнить білу пляму правового
нігілізму, який існує в суспільстві в цілому і в солдатському
середовищі зокрема. Саме правовий "лікбез",
усвідомлення військовослужбовцями своїх прав і обов'язків,
які визначені цілою низкою законів України, статутами
Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами,
і є стратегічним завданням цієї брошури.
